Час Чернігівський

Останній одинадцятий…

Останній рік навчання в школі, мабуть, є чи не найкращим у нашому житті. Це і бурхлива атмосфера уроко-перерв, і драйвові прогулянки з однокласниками, і веселі бісики під час захопливих змагань, і перше пізнання дорослого життя… Усе це залишається надовго в нашій пам’яті. Навіть, ставши дорослими, ми обережно дістаємо, як крихкий фаянс, дорогоцінні школо-пазли з потаємних поличок свідомості. Яким же був навчальний рік для сьогоднішніх випускників?

Випускниця 11Б чернігівського ліцею №15 Марина Піддубна, як і більшість її однолітків, планувала чимало зробити за останній рік навчання. Звичайно, мала бажання покращити свої оцінки, аби отримати хороший атестат та яснішу картину для вступу до університету. Частково вдалося, завдяки… коронакарантину. Адже, за її словами, вдома навчатися менш стресово та й ліпше себе почуваєш. Саме тому і написала контрольні й тестові роботи краще. Запам’яталася – гонитва за оцінками та хвилювання щодо ЗНО.

– Оце все приємне-неприємне тремтіння, коли всі дуже хвилюються і замислюються: ким же ми хочемо стати? Це таке делікатне питання. Я не розумію, як можна взагалі усвідомити в 17 років: ким ти хочеш бути? – схвильовано говорить дівчина.

Випускниця 11Б ліцею №15 Марина Піддубна з однокласницею

Особливим для Марини цей рік був тому, що проводила чимало часу з однокласниками. Адже відчути шкільну атмосферу – багато важить. Саме це більше запам’ятовується, ніж коли просто сидиш за книжками та готуєшся до іспитів.

Для випускниці 11А школи №9 Ольги Мовчан останній рік навчання був напруженим. Вона також усіляко намагалася покращити свою успішність. Наполегливі зусилля не пройшли даремно. Хоча було і складно. Водночас закарбувалися веселі моменти шкільного життя, під час яких вони здружилися та згуртувалися з однокласниками.

– Цей рік був особливим, тому що це був останній рік з моїми найкращими друзями, вчителями, – з ніжністю говорить учениця. Коли розпочався карантин, то було дуже важко. Ми відчували, що це вже останні дні і сумно розуміти, що все так швидко закінчилося.

Утім, Ольга знає, що саме на них покладено надії та сподівання вчителів – бути достойними випускниками 2020 року. Нині всі зусилля в них спрямовані на успішне складання ЗНО. Вірить, що не підведуть рідну школу!

Влада Пирожкова, випускниця 11Б школи №35, мала також свої плани на шкільний останній рік. Перш за все, мріяла про випускний, хотіла насолодитись останніми шкільними буднями в колі своїх однокласників та відсвяткувати останній дзвоник. Крім того, вона запланувала активно проводити свій час – відвідувати уроки з вокалу та англійської мови, ходити до тренажерної зали і, звичайно, готуватися до ЗНО.

Замрійлива Влада Пирожкова, випускниця 11Б школи №35

На жаль, не все вийшло як гадалося. Проте більшість планів справдились. Жоден з гуртків «не постраждав», підготовка до ЗНО йде, зв’язок з друзями та однокласниками є, а на випускний дівчина надію не втрачає.

– Найбільше за цей навчальний рік мені запам’яталась не так школа, як виступи на концертах, які, до речі, були і у школі, – згадує Влада. – Але я буду пам’ятати шкільні пригоди та привітання класного керівника біля її під’їзду на останній дзвоник. Цей рік був особливим для мене, бо я почала показувати себе як вокалістка, знайшла нових друзів та батьки купили мені синтезатор, про який я мріяла. Також цей навчальний рік у школі є стовідсотково особливим, бо він останній!

Не менше сподівань на останній рік було і у випускника 11В класу ліцею №22 Ярослава Волянінова. Щоправда, не все виконано, проте хлопець наполегливо старався. Не дивно, що більшість цілей були спрямовані на якісну підготовку до іспитів, однак і про шкільні обов’язки він не забував.

– Чесно кажучи, я не можу виокремити щось одне із того, що відбувалося впродовж останнього шкільного року, але він точно закарбується у моїй пам’яті. Кожний шкільний і позашкільний захід робить неабиякий внесок у кожного з нас. Тільки у школі можна бути розмальованим у собаку, або одягти костюм динозавра, а про подорожування по Європі із чортом я взагалі мовчу, – з усмішкою говорить випускник.

Як і кожний шкільний рік, цей був напрочуд дуже швидким, можливо, через карантин, можливо, через зайнятість, але Ярослав зізнається, що не встиг насолодитися ним сповна. До того ж він був ще й особливим – починаючи із нового формату «Першого дзвінка» і завершуючи абсолютно новим «Останнім онлайновим дзвінком».

Кожний урок як вдома за філіжанкою кави

Шкільні роки запам’ятовуються нам не тільки позашкільними заходами, а й цікавими уроками та щирими вчителями. Мабуть, у кожного є свій найкращий, який для тебе незабутній.

Для випускниці Марини Піддубної улюблені предмети – біологія та українська мова та література, оскільки любить дуже досліджувати й розповідати.

– Найкращий учитель у плані навчання – мій класний керівник Наталія Миколаївна Садченко, – гордовито говорить випускниця. – Вона гарно та цікаво пояснює біологію. А саме на предмет у мене декілька таких вчителів – Світлана Вікторівна Костюк (укр. мова та література) та Ольга Іванівна Кирницька, що викладала в нас мистецтво, бо коли ти її зустрічаєш – це усмішка, зацікавленість у нас, завжди емоції позитивні, обожнюємо цю вчительку.

Ольга Мовчан захоплювалась уроками зарубіжної літератури, які викладала Поліна Андріївна Ткаченко. А на заняття до свого класного керівника, вчителя історії України Світлани Миколаївни Ничипоренко завітала б залюбки і зараз. Вона вміла бути одночасно суворою і доброю, завжди розуміла своїх учнів та всіляко підтримувала їх.

Випускниця Ольга Мовчан балотувалася в президенти школи №9

– Кожний урок був як вдома за філіжанкою кави. Ми з нею розмовляли і було дуже комфортно, – з теплотою згадує Ольга. – Вона була для нас другою мамою. Навіть телефонувала мені не тільки по шкільних проблемах. Моя вчителька – частина моєї родини. Я її дуже люблю.

Улюблений предмет Влади Пирожкової – література, а саме українська і зарубіжна. Там завжди можна було сказати щось «не по правилам», те, що ти думаєш. А ще подобалось робити ментальні карти з української літератури і читати критику.

– Мені б хотілось ще раз потрапити на урок зарубіжної літератури, – висловила своє бажання випускниця. – Наша вчителька Валентина Миколаївна Ценова завжди готувала щось цікаве. На уроках було складно, але, якщо ти прийшов з готовим домашнім завданням, можеш розслабитися, слухати і висловлювати свою думку, коли потрібно.

Ярославу Волянінову складно виокремити один предмет зі шкільного навчання. За його словами, кожний учитель і його внесок у майбутнє учнів – неймовірний. Дивно усвідомлювати, що вже не зможеш сидіти на шкільних уроках, не будеш кожного дня бачити однокласників.

– Так само нелегко казати і про вчителів, – зазначає хлопець, – кожен з них – особливий. Часом було важко знайти спільну мову, а бувало і так, що дивувався, наскільки легко і цікаво вчитися. Але саме завдяки вчителям ми зростали, дорослішали. За це їм велика вдячність.

Дистанційне «гризіння граніту науки»

Останні події в нашій країні, пов’язані з карантинними обмеженнями, змусили освітян застосовувати різноманітні прийоми, аби навчання не було припинено. Так і увійшли в повсякденне життя учнів та вчителів дистанційні уроки з березня. Як показав згодом час, не всі були готові до таких змін. Чи то не було умов, чи належної готовності обох сторін освітнього процесу. Проте інколи життя ставить нам свої вимоги. Або так, або… знову так. Одним словом, вибір без вибору. Чи не найбільше від таких онлайнових експериментів постраждали саме випускники. Хоча були, за їхніми словами, і позитивні моменти.

Приміром, Марина Піддубна відповідально поставилась до виконання домашніх завдань. Завжди робила все по-чесному, без підглядання до Інтернету. Вважає, що ці знання передусім для них самих, а вже потім для вчителів. А ось деякі її однокласники частенько хитрували, застосовуючи шпаргалки та заздалегідь готові нотатки.

– Подобається, – зізнається випускниця, – що ти сам розпоряджаєшся своїм часом. У мене школа займала багато годин – приходиш зранку і йдеш близько третьої. Уже півдня пройдено, а можна було чимало чогось зробити. Тому я раніше вставала і виділяла собі час на виконання домашніх завдань. Часто я проходила тести в магазині та в гостях у друзів. Одного разу ми з моєю подругою вирішували тест з англійської мови, стоячи в «Симпатику».

Утім Марина наголошує, що бракувало спілкування з вчителями. Адже не всі учні можуть працювати плідно самостійно, а деякі сприймають краще новий матеріал, так би мовити, лише наживо. Проте не лише навчанням жили випускники під час карантину. Оскільки дівчина дуже любить справу режисера, актриси і співачки, то зі своєю подругою Анною Майко не втрачали часу даремно. Вони у творчому тандемі працювали над відеокліпом про свою школу. Поспішають зробити до ЗНО, щоб зі спокійною душею пірнути у вирій іспитів.

Для випускниці Ольги Мовчан дистанційне навчання не було легким, оскільки завдання треба було виконувати з усіх 6–8 уроків. У той час як під час звичайного можна відповісти 2–3 рази за місяць. Та й ще для виконання завдань замало часу. До того ж нові теми важко опрацьовувати самостійно. Зізнається, проблематично було вивчати фізику, оскільки забагато писанини та презентацій проєктів. З іншими уроками було більш-менш нормально. Головне – вчасно зробити.

Ольга Мовчан зі своїми друзями

– Я б не хотіла, щоб надалі вводили дистанційне навчання, – наголошує Ольга. – Як на мене, це дуже складно. Ми сидимо в чотирьох стінах, не спілкуємося, не бачимося. Адже в школу ми приходимо не тільки за навчанням, а приходимо за емоціями, за цікавими історіями, за булочками в їдальню. А вдома сидіти і з комп’ютером розмовляти – це не дуже класно. Краще в школі.

Влада Пирожкова вважає, що на дистанційному навчанні було і складно, і легко. А ще й до ЗНО потрібно готуватись! Найважче – розбирати нові теми, адже вчителі в цьому профі. Самостійно опановувати матеріал не всім вдається.

– Я мала зрозуміти, що ніхто не був до такого готовий. Система була недосконалою: одному вчителю треба відсилати домашнє завдання поштою, іншому у Google Classroom. Бракувало чіткої систематизації. Але стало простіше розставляти пріоритети між уроками, – зазначила дівчина.

На думку Ярослава Волянінова, навчання вдома дещо особливе, в якому є і плюси, і мінуси. Вдома – своя атмосфера, у школі – своя. На перший погляд, у домашній обстановці все здається набагато легшим, але чесно кажучи – це прихована завуальованість.

– Часом ми були вимушені самостійно засвоювати матеріал, – з сумом констатує випускник. – Саме в такі моменти неймовірно цінуєш пояснення вчителів у школі. Вдома багато факторів можуть відволікати, немає духу навчання, адже на відміну від школи, дім ми переважно пов’язуємо з відпочинком. Але разом із цим з’являється багато вільного часу. Можна не вставати так рано і вільно керувати своїм часом.

Онлайновий формат

Як правило, шкільні роки випускників закінчуються останнім дзвоником. Завжди, але не цього року. Формат його продиктували коронообставини. Саме тому він і був онлайновий. Чи було це справжнім святом? Чесно кажучи, ні. Не таким його уявляли та очікували випускники.

Підготовка до свята, за словами Марини Піддубної, розпочалася ще у вересні – обговорювали пошиття суконь, вибір танців, пісень… Проте сталося, що сталося. До онлайнового дзвоника вирішили зафільмувати останні кадри зі шкільного життя. Був навіть відеомомент, де дівчина виглядала з-під стола директора і дзвеніла у дзвоник. Було цікаво, проте цей кадр не вставили у фільм, що надсилали до Управління освіти. Однак пообіцяли, що викладуть окремо на YouTube-каналі.

– Онлайновий дзвоник – це такий перший та новий досвід. Я впевнена, що всі будуть розповідати своїм друзям, що от у нас був онлайн-дзвоник. Це було так круто, напевно… Подивилася відео, всі ми себе там знайшли, послухали вітання від учителів. У принципі, це було очікувано. Не скажу, що були дуже засмучені. Але якийсь осадок є, тому що це все одно не те, про що ми мріяли, – з сумом резюмує Марина.

Випускники 11Б ліцею №15

Останній дзвоник, вважає Ольга Мовчан, це важлива подія в житті кожної людини, яку з нетерпінням чекають. Вони також мріяли 11 років про свій прощальний вальс, святкові сукні та чутливі пісні. Коли були вже майже готові, розпочався карантин. А потім місяці очікувань та сподівань. Проте дива не сталося. Як альтернативу, отримали онлайновий дзвоник.

– Сподобалося, що зручно було подивитися, – розповідає випускниця. – Там були наші дитячі фотокартки і ми могли поринути у шкільні спогади. Було звернення наших матусь, вчителів та однокласників. Це розчулило до сліз. Ми – особливі. Такого останнього дзвоника ні в кого не було. А щодо недоліків – не вистачало присутності вчителів та однокласників. Не було емоцій, моменту, коли б могли сказати слова вдячності та попрощатися зі школою.

Влада Пирожкова не полишала до останнього своїх сподівань щодо останнього дзвоника, адже було все готово – сукня, стрічка випускника, замовлений фотограф і настрій. Вона впевнена, що свято неодмінно буде, хоч і не в традиційній формі.

Завдячує своєму рідному ліцею за незвичайний дзвоник Ярослав Волянінов. Адже він розуміє, що в нинішніх умовах нічого кращого й не видумаєш. А відеоролик показав прості та щирі моменти, під час яких стало щемливо й зрозуміло – школа об’єднує навіть на відстані.

Кожен з нас подорослішав

Як не крути, а дзвоник продзвенів, хоч і онлайновий. Життя понеслося далі. Для сьогоднішніх випускників стоять нові виклики та завдання. Передусім, це успішне складання ЗНО. В основному вони вибрали англійську мову, історію України, математику та обов’язковий предмет – українську мову та літературу. Звичайно, їх переповнює хвилювання, адже наполегливо готувалися майже рік. Хто з репетиторами, хто самотужки. А все для бажаного результату – вступу до вишу. Так, вони за крок до дорослого життя…

– З’явилося усвідомлення, як я хочу жити, – говорить Марина Піддубна. – Коли ти сам, то почуваєш себе дорослою людиною. Тобі не треба йти до школи. І ти самостійно вирішуєш, що будеш робити в наступну мить. Це дає певну свободу.

Беззаперечно, шкільні роки незабутні. Приміром, Ользі Мовчан найбільше сподобалися старші класи, в яких була можливість безмежного спілкування з однокласниками як у школі, так і на різноманітних прогулянках та екскурсіях.

– Постійно проводилися різні шкільні свята і я ходила на виступи, – згадує з ніжністю випускниця. – Цей час підготовки до урочистостей дуже згуртовує клас. У цьому році був Хелоувін. Ми разом були на репетиціях з однокласниками і це був веселий та незабутній час. Я вперше спробувала себе в ролі ведучої в нашій школі, хоча я дуже боюся публічних промов. Але в рідних стінах у мене була можливість проявити себе в різних ролях. Я навіть балотувалася в президенти. Буде сумно прощатися та я йти в доросле життя.

Влада Пирожкова з батьками

Влада Пирожкова за цей останній навчальний рік зрозуміла, що стала дещо впевненішою, втілила в життя деякі мрії і зробила свої руки більш рельєфними на тренуваннях.

– Мені найбільше запам’ятались шкільні приколи, – усміхається дівчина. – Наприклад, як мої однокласники розламали парту на дві частини або як ми з подругами співали пісні в їдальні. Безумовно, я ніколи не забуду свої «шкільні кохання» і найближчих друзів, які підтримували мене все шкільне життя.

Про проведені роки в ліцеї №22 Ярослав Волянінов згадує лише приємне. Кожний «День Європи», ярмарки, змагання, «Зимові казки»… Саме на цих заходах була задіяна вся школа, саме тут можна було побачити справжню шкільну родину не тільки на словах, а й на ділі.

– Я думаю, що кожен з нас подорослішав, ми стали більш свідомо дивитися на світ довкола нас, набагато більше розуміти, навчилися ставити пріоритети. Поступово ми готувалися і продовжуємо готуватися до життя після школи, – каже випускник.

Мрію займатись тим, що зробить мене щасливою

Мрії бувають різними і на кожному етапі життя вони свої. До того ж фантазувати нам ніхто не забороняє. Кожен з нас хоч коли-небудь мріяв. Сьогоднішні випускники не виняток. Адже позитивні думки підштовхують лише до рішучих дій і спонукають зробити крок вперед.

Марині Піддубній хотілося б себе реалізувати в тому, що в неї краще виходить і що хочеться саме їй робити. Вона не хоче стереотипів на життєвих просторах. Приміром, її батьки стверджують, що юрист – хороша професія. Погоджується, проте точно знає, її думки далеко не про цю спеціальність. Дівчина вважає, що корекції потребує як система освіти, так і підхід до вибору професії. На її думку, нонсенс у 17 років зробити вибір та зрозуміти, що ти хочеш у своєму житті. Навіть не ким ти хочеш стати, а яким ти хочеш бачити власне майбутнє.

Випускник 11В ліцею №22 Ярослав Волянінов з однокласником

– Мрію, щоб у вересні я зрозуміла, що так, я цього хотіла. Цього прагну більше всього. А не у жовтні, бо ще 5 років пройдуть даремно. До того ж важко закінчити навчання, яке батьки ще тобі оплатили. У мене брати десь на 3 курсі зрозуміли, що це не їхнє. Старший кинув навчання, середній закінчив, але не працює за спеціальністю. А я трішки мудріша, я зметикую десь на другий день навчання – моє чи не моє, – сподівається Марина.

Думки випускниці Ольги Мовчан також літають навколо успішного вступу до омріяного вишу та вдалого вибору професії. Вважає це вирішальним кроком, від якого залежить її життя надалі.

А Влада Пирожкова просто не уявляє себе без мрій, адже вони надихають і роблять неймовірні дива. А ще замрійливі люди – романтичні.

– На сьогодні я мрію займатись у житті тим, що зробить мене щасливою, відшукати справжнє кохання, дуже часто щиро усміхатись та все-таки прочитати всі частини романів про «Гаррі Поттера» в оригіналі! – каже дівчина.

Якнайшвидше скласти ЗНО, сповна насолодитися літом, вступити до вишу і розібратися з усіма планами на життя – це найзаповітніша мрія на сьогодні випускника Ярослава Волянінова.

Не втрачаємо надії

Поки випускники мріють та готуються до складання ЗНО, яке пройде невдовзі, батьки замислюються над подальшою долею своїх улюблених чад. Адже для них важливо – бачити їх щасливими. Навіть незважаючи на короноперипетії сьогодення, вони твердо вірять, що свято буде і на їхній вулиці.

Марина Піддубна, як і всі її однолітки, дуже сподівається на випускний. Нехай хоч і нетрадиційний. Бо хочеться насправді зустріти схід сонця з однокласниками та відчути смак урочистості.

– Бажаю всім випускникам відривного останнього літа шкільного, поменше стресувати, добре скласти ЗНО та відгуляти на випускному, – говорить Марина.

Сукню бузкового кольору купила вже собі Ольга Мовчан на випускний вечір, оскільки дуже хоче у святковій обстановці попрощатися з вчителями та однокласниками. А взагалі це не тільки наше свято, вважає дівчина, а й наших батьків. Вони також радіють, що їхні діти стали дорослими. 11 років за нас хвилювалися та з нами навчалися, тому логічний святковий кінець повинен бути.

– А з вересня хочеться, щоб ми всі навчалися там, де задумали. Бо час дуже швидко летить і якщо постійно все відкладати на потім, можна нічого не встигнути. Не треба забувати, що крім ЗНО, вступу, є ще життя, родина, друзі, ніхто не знає, що буде завтра, тому треба жити повноцінним життям, – переконана Ольга.

Не втрачає надії на випускний і Влада Пирожкова, тому що в неї багато планів та ідей щодо виступів. Звичайно, шансів мало, але мріяти ніхто не заборонить. Якщо його не буде, – з сумом говорить дівчина, – то зробимо щось інше!

Ярослав Волянінов просто впевнений, що щось таки і буде з випускним, бо не може ж нам постійно не щастити. Своїм ровесникам бажає впевненості у своїх силах, витривалості та щоб кожен крок наближував їх до найзаповітніших мрій.

Як хочеться, щоб ми, дорослі, здійснили все ж таки всі сподівання та мрії сьогоднішніх онлайнових випускників. Бо в кожного життєвого моменту є свій час. Колись вже потім буде не важливо. Вагомо саме сьогодні. Аби вони не втратили віри в нас!

Любов СИЛА