Час Чернігівський

Це мені одному здається, що український політикум захоплено скаче по колу, як конячки під куполом цирку?

Ну от подивіться. Спочатку збільшення напруги на Майдані і сутички. Потім зʼясування стосунків на тему «хто винен». Затим починають розказувати, що «регіонали» ледь не шикуються в черги, щоб віддати свій партійний білет і зі сльозами щастя і розкаяння приєднатися до протестуючого люду. Далі солідні дяді запевняють, що у Верховній Раді вже створена нова більшість, тільки вона поки що не помітна. Разом з тим народні обранці нетерпляче бʼють копитами на парламентському порозі, аби одразу від дверей кинутися до робочого місця і миттєво проголосувати за зміну спікера, нову Конституцію, між тим амністувавши усіх і без усяких умов.

Минає час, напруга змінюється відносним спокоєм. Партійці залишаються зі своїми партбілетами, типу: «Да ми пошуткували». У Верховні Раді більшість все та ж. Після важких і тривалих переговорів, не приходячи до тями, нардепи розбігаються на чергові канікули, котрих, як на мене, у обранців набагато більше, ніж днів робочих. Або ж на роботу у комітети чи з виборцям, що, судячи з результатів, рівнозначне тим самим канікулам.

Ну і так до чергового витка напруги на Майдані. А далі все знову повторюється просто таки з дивовижною точністю. І у цьому бігу по коло найменшу вагу мають ті люди, які стоять на Майдані. Яким, за великим рахунком, плювати на політику з високої дзвіниці. Які мають просте і кожному зрозуміле бажання – жити в нормальній країні.